Гіперопіка. Добре чи погано?

У своїй роботі з кризовими сім’ями наші консультанти  зустрічаються5_7 (1) з різними сімейними проблемами, одні з яких явні (алкоголь, насильство) інші ж приховані (гіперконтроль, приниження). Приклад життя однієї сім’ї наштовхнув нас на думку вивчити моделі відносин батьків і дітей, і зрозуміти наслідки тих чи інших батьківських рішень.

Так волонтер місії «Мир Дому Вашому», Галина, консультує і допомагає багатодітній родині, в якій батьки проявляють гіпертрофовану опіку над дітьми, обмежуючи їх у всьому. Причому виховання, яке ґрунтується на заборонах, дійшло до неймовірної крайності: дітям навіть забороняють їсти будь-які солодощі, мотивуючи це надлишком хімії і шкідливістю. Можна було б похвалити ідею здорового харчування, якби діти не відчували себе неповноцінними і жалібно не плакали, побачивши печиво чи цукерки. При цьому батьки не шукають можливостей магазинні солодощі замінити, наприклад, домашніми. Тобто система заборон і обмежень є, а ось порожнечу, яка в результаті організовується, нічим не заповнюють. А вихід простий: якщо дітям не можна дивитися мультики, то сідайте і грайте з ними, читайте, малюйте …

В кінцевому підсумку, авторитаризм в цій родині посилився такою мірою, що старша дочка, якій щойно виповнилося 18 років, пішла з дому, і навіть не допускає думки, що можна повернутися під ненависний батьківський вплив.

Приклад цієї сім’ї показав, що нам варто проаналізувати 4 типи батьків, які власними установками іноді ламають своє чадо. Адже Бог дітям дарував таку свободу і безпосередність, що дорослим, навпаки б, повчитися.

Моделі поведінки батьків:

1) Вимогливі батьки: не вчать дитину робити вибір, а приймають рішення самі. Також не вчать дітей, що ті мають право на помилку, адже для них дитина повинна бути завжди героєм.

З таких сімей діти виходять безвольними, зі страхом брати на себе  відповідальність.

2) Критикуючі батьки, які за допомогою постійних зауважень намагаються зробити своїх дітей кращими, при цьому забувають, що єдиний спосіб виховати нормальних дітей – це хвалити і підбадьорювати своє чадо.

3) Гіперконтролюючі батьки, які думають, що без їх допомоги і порад діти нічого не зможуть зробити. Такі батьки кажуть: «Мені нічого не треба, я живу заради дитини».

У такій сім’ї діти виростають некомпетентними в усіх питаннях, не мають віри в себе, бояться ризику і рішень. А насправді все має бути інакше: батьки проживають своє життя і дають можливість дітям прожити своє: із перемогами і поразками.

4) Відсторонені батьки, які зайняті своїми проблемами, і не звертають уваги на дітей. В результаті діти відчувають себе покинутими, непотрібними. Більше того, діти привертають увагу батьків поганими оцінками в школі, що не залежать від їх навіть хороших здібностей.

Читайте також

X

Pin It on Pinterest

X
Share This